Історична довідка села Новомиколаївка

Офіційне заснування села відбулося у 1818 році на третьому стані Мелітопольського повіту Таврійської губернії, на південному схилі Тащенацької балки. Оскільки  на річці Берда з 1800 року  вже існувала Миколаївка, то уникаючи повторення, село назвали Новомиколаївкою. Поселилися тут державні селяни з села Шульгівка Новомосковського повіту Катеринославської губернії (тепер с. Шульгівка Петриківського району Дніпропетровської області). В 1819 році село поповнилось 10 сім’ями з Курської губернії. Пізніше сюди прибули  ще 5 сімей з Білгородського повіту Курської губернії. В ІІ половині ХІХ ст. в село прибували переселенці з Слобожанщини (Чернігівська та Харківська губернії) і  багато переселенців з Полтавської губернії. Та основне ядро селян – це нащадки перших поселенців. Тому, пам’ятаючи свою «малу батьківщину», селяни з любов’ю називали село Шульгівкою. Ця назва вже майже два століття відома багатьом людям з навколишніх сіл та жителям Мелітополя, діди-прадіди яких з різних причин переселились до міста.

В 1845 році громада села встановила дерев’яну церкву та дзвіницю, яку освятили в честь Вознесіння Господнього. Церкву купили в с Денисівка Бердянського повіту ( зараз входить в межі м.Ногайськ).

В 1864 році в Новомиколаївці було 238 дворів, 1960 жителів – 995 чоловіків та 965 жінок. А вже в 1889 році – 340 дворів, 3174 жителі, початкова школа та поштова станція. Наприкінці ХІХ ст. в Новомиколаївці було 486 дворів, 4099 жителів, діяли дві земські школи, олійниця, дві кузні, чотири лавки, дві цегельні (Єлісєєва і Хрона), пивна і винна лавки.

В 1890 році в Новомиколаївці було відкрито першу земську двоштатну  школу. Повна назва школи такого типу – «земско-общественное народное училище» - відома як «зелена» школа.

В 1895 році була побудована  кам’яна церква, освячена як і попередня дерев’яна в честь Вознесіння Господнього. Неподалік від церкви був побудований будинок священика (там розміщена лікарня).

В 1897 році на Куцопланці була відкрита одноштатна школа. Називали її  «червоною», бо була крита червоною черепицею.

За рішенням Мелітопольських Повітових Земських Зборів в 1901 році через Тащенацьку балку було побудовано кам’яний міст. Із доповіді Мелітопольської Повітової Земської Управи Мелітопольським  Земським Зборам ХХХІХ чергової сесії: «в Мелитопольском уезде произведены следующія дорожныя сооруженія на суммы  дорожного капитала:… 2. Въ 1901 году Ново-Николаевскій каменный мостъ чрезъ балку Тащенакъ по тракту изъ г. Мелитополя въ с.Веселое, отверстіем 2,10 саж., съ дамбою длиною 172 саж., вымощенною местнымъ каменем 4959р.- к..».

За садибою Калініних була базарна площа, де з 1899 року кожен четвер новомиколаївці базарювали. Сюди приїжджали і продавці, і покупці з навколишніх сіл та з Мелітополя.

В центрі села стоїть незвичайна для сільської місцевості  будівля. Це будинок купця І гільдії Івана Матвійовича Калініна. Будівництво нового будинку було закінчено  в 1914 році.

В 1915 році Новомиколаївка входила до складу Кизиярської волості. На той час в селі було 599 дворів та 5829 жителів; з них – 2979 чоловіків та 2850 жінок. В користуванні жителів було 6161 десятина землі. 536 дворів мали землю, а 63 – були безземельними.

Після революції та війни за переписом 1926 року в селі жили 4823 чол. В роки НЕПу тут діяло Новомиколаївське кооперативне споживче товариство, головою якого був Онисим Федорович Скидан, а головою ревізійної комісії – Харитон Федотович Миколенко. 

За протоколом сільради від 9 грудня 1928 року відомо, що на будівництво двоповерхової школи закладено в бюджет 11189крб і планується «путем самообложения собрать на строительство школы 5 тыс. рублей».  Школу будували в 1929-1930 роках. В ній навчались учні молодших, середніх і старших класів. А з 1958 року  тут розмістився навчальний корпус Новомиколаївської школи-інтернату.

На початку 30-х років на території села створили  чотири колгоспи: «Ударник», «Восход», «Червона зірка» та «Іскра».

В роки війни з території сільради на фронт було мобілізовано близько 700 чол., понад 400 воїнів загинули на фронтах та в концтаборах для військовополонених. 117 юнаків і дівчат були вивезені на примусові роботи до Німеччини. В селі діяли дві підпільні організації: комуністична і ОУН. Володимиру Карповичу Загною посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу, а Миколі Трохимовичу Глазкову – звання Народний Герой Югославії.

У повоєнні роки селяни відбудовували господарство, а молодь приймала участь у відбудові Дніпрогесу, Донбасу, заводів і фабрик Запоріжжя та Мелітополя. Техніки в селі не вистачало, тому сільськогосподарські угіддя обробляла  Чехоградська МТС.  В 50-і роки була прокладена кам’яна дорога до Мелітополя, яку потім розібрали в зв’язку з будівництвом військового аеродрому. Силами колгоспників в бригаді №1був побудований клуб з бібліотекою, кінозалом та більярдною.

В 1963 році великий за земельними угіддями  колгосп «Україна» було розділено на два: «Україна»  - на території Новгородківської сільради і «Таврія» - Новомиколаївської сільради. В 1968 році в центрі села було побудовано БК на 450 місць. Село Маяк в 1987 році рішенням Запорізького облвиконкому було переведено до складу Новгородківської сільради.

Нову школу в центрі села будували протягом 1988-1990 років. Кошти виділили базове господарство колгосп «Таврія» та Мелітопольська районна рада. Будівельні роботи проводили БМУ та будівельна бригада колгоспу «Таврія». Відкриття школи відбулося 16 січня 1990 року. Відкриття Новомиколаївського історико-краєзнавчого музею відбулося  18 листопада 1999 року.

Відкриття Хреста - пам’ятного знака  на вшанування загиблих від голоду відбулося 29 липня 2008 р. Незважаючи на літню спеку  з усіх кінців села їхали, йшли з квітами люди різного віку, щоб пом’янути тих, хто похований в кількох спільний могилах. Свідки тих трагічних подій В. К. Лобода, М. З. Матюха, Л. Я. Коваль, Н. П. Веретельник, В. О. Ніколенко до початку мітингу з сльозами на очах розповідали односельцям та журналістам про пережите.

Урочистий мітинг відкрив Новомиколаївський сільський голова Євген Таланов. Скорботу за загиблими разом із мешканцями Новомиколаївки розділили присутні гості: заступник голови Запорізької облдержадміністрації Микола Фролов, проректор Запорізького Національного університету професор Ф. Г. Турченко, голова Мелітопольської районної ради Юрій Єсипенко, голова райдержадміністрації Олександр Мордик, заступники голови райадміністрації Алла Полуліх, Олександр Баша, завідуючий відділом освіти Олександр Ручка, голова Мелітопольської районної ради ветеранів Леонід Коваленко, депутати районної ради Масалабов і Кишко, міський голова Мелітополя Дмитро Сичов, автор видання «Неоголошена війна» Валерій Тимофієв, Павло Чижик голова Мелітопольської районної організації НРУ, голови сільських рад Мелітопольського району, працівники установ району. Усі присутні хвилиною мовчання вшанували загиблих.

Відкриття меморіальної дошки на честь Народного Героя Югославії Глазкова Миколи Трохимовича відбулося 8 травня 2012 року.

Меморіальна дошка на честь Героя Радянського Союзу В.К.Загноя  була встановлена 5 травня 2015 року на будівлі Новомиколаївської сільської ради.

Наприкінці XVIII ст. у Південній Україні з’явилися менноніти, послідовники одного з протестантських напрямків, заснованого Менно Сімансом. За етнічним походженням вони є фрізами і фламандцями, ці  народи і зараз мешкають переважно у Бельгії та Нідерландах.  

Через релігійні переслідування менноніти вимушені були переселитись до Польщі, а потім до Російської імперії. Менноніт Давид Ісаак Шредер продав свій бізнес у Катеринославі і придбав в 1820 році у верхів’ї р.Тащенак у графа Гранобарського  понад 3000 десятин землі. Поруч з ним придбав 7000 десятин Вільгельм О. Мартенс, поселянин с. Шьонвізе Молочної колонії. Спочатку землю використовували тільки для випасання овець. Вівчарство приносило великі доходи, і господарі мали гроші на вдосконалення маєтку. Їхні спадкоємці – Шрьодери, Мартенси, Ремпелі, Еннси, Зудерманни, Раймери, Фрізени, Шмідти, Классени, Вінси – успадкували їхні землі та скуповували навколишні. Наприкінці ХІХ ст. в економіях, крім тваринництва, розвивається землеробство (вирощування зернових, соняшника та ін.), садівництво. 

Історична довідка села Першотравневе

В 20-х роках ХХ ст. влада почала конфіскацію, націоналізацію та переслідування заможних господарів. Маєток Шентейх Арона Івановича Мартенса передали артілі. В 1925 році сюди заселили переселенців з с. Радивонівка Якимівської волості. Пізніше цей населений пункт назвали с. Першотравневе. За результатами перепису 1989 року в с. Першотравневому проживало 124 людини, а в 2001 році - 118 чоловік.

Історична довідка селища Трудове

Цього ж року у маєтку  Герхарда Шредера було організовано ДОПР (Дом  примусових робіт), а в 1930-і роки – Сільгоспколонію НКВС. В економії Нейтейх Д.Г. Енса  була організована артіль «Товарищество» (1925). Наприкінці 50-х років, після ліквідації колонії НКВС, господарство та житлові будівлі переходять до користування працівників. За рішенням Запорізького облвиконкому №750 від 10.11.1957 року селище Трудове (яке виникло на основі кількох господарств менонітів)  було взяте на облік як раніше пропущене і підтверджене рішенням облвиконкому №659 від 26.09.1958 року. За даними перепису населення в 1989 року в Трудовому жили 762, а в 2001 році – 680 чоловік. 

Історична довідка села Південне

Поселення виникло в 20-х роках ХХ ст. В 30-50-х роках виселок був   ІІ відділенням сільськогосподарської колонії НКВС. Село взяте на облік населених пунктів області 02.09.1958 року як раніше не враховане. В 1989 році тут було 27 жителів, а в 2001 році – 23 жителі.

Історична довідка села Східне

Засноване в 20-х роках як Ново-Семенівка вихідцями з с.Семенівка. З 1938 року – ІІІ відділення сільгоспколонії. З 1972 року відоме як село Східне. В 1989 році тут проживало 46 жителів, а в 2001 році – 62 жителі.

Історична довідка села Зеленчук

В економії Герхарда Вінса 12 січня 1921 р. створили артіль «Восход», а на початку 30-х років - колгосп «Путь к социализму». Сільськогосподарське селище Зеленчук офіційно було засноване  в 1940 році. В 1989 році в селі було 202 жителі, а в 2001 році – 195 чоловік. 

З 11 маєтків Тащенацької колонії меннонітів, які колись були на території Новомиколаївської сільської ради, залишились декілька будівель. В с.Зеленчук на сьогоднішній день є лише олійниця і стайня, побудована в 1890 році Л.Шредером. Будівлі с.Трудовому, де за даними 1911 року було 7 маєтків, спіткала така ж учать. Зберігся лише один житловий будинок меннонітів. Ще в 2000 році залишалась меннонітська стайня з дахом у стилі  І.Корніса, але зараз її вже немає. Крім того, що це був ще один зразок західноєвропейської архітектури, будівля цікава тим, що під нею був величезний підвал, а з нього вів підземний хід до ставка.

Логін: *

Пароль: *